Словник української мови (1927)/бридити

by Борис Грінченко

◀ бридець

Словник української мови Борис Грінченко Б бридити

бридитися ▶

Київ: Горно, 1927

Бри́дити, джу, диш, гл. 1) Внушать отвращение, отвращать. 2) = Бри́дитися. Чого ти став такий вередливий? усім бридиш. Подольск. г. Чи ти бридиш, куме? МВ. (КС. 1902. X. 145).