Словник української мови (1927)/бездільний
◀ безділля | Словник української мови Б бездільний |
бездільник ▶ |
|
I. Безді́льний, а, е. Ленивый. Я думала: дожду доньки собі помочниці; я тебе дождала єдную, да й ту бездільную. Чуб. V. 1202.
II. Безді́льний, а, е. Несчастный, бездольный. Ой зійду я на гіроньку та гляну по поділлю, що усім людям хороше живеться, тільки я молод бездільний. Чуб. V. 1016.