Словарь української мови (1924)/чорт
| ◀ чорпіта | Словарь української мови Ч чорт |
чортаника ▶ |
|
Чорт, та, м. 1) Чортъ. Бога хвали, чорта не гніви. Ном. Чорт-ма, чорт-ма́ло, чорт-ма́тиме. Нѣтъ, не было, не будетъ. Їв би паляниці, та зубів чорт ма. Ном. № 12331. Ой тим же я не прийшов, що чорт-мало підошов. Нп. Коли без перестанку гулятиме, то й сорочки чорт-матиме. Полт. Чорт зна хто, що, де, куди, як.... Чортъ знаетъ кто, неизвѣстно кто, что, гдѣ, куда, какъ. Чорт зна що, хто — также: дрянь, гадость, плохой человѣкъ, предметъ. Чорт зна як — также: плохо, скверно. Чорт зна що в лаптях, та й то москаль. Ном. № 841. Чорт зна що, не Брути! Шевч. 214. Чорт зна що плутає. Рудч. Ск. I. 187. Як чор-зна що, — не чепать, щоб і посудини не запаскудить. Ном. № 3288. Робиш ти, працюєш, та на чорт зна кого. Левиц. I. 527. Жили, жили, та чор-зна де й ділися. Ном. № 8272. Заїць тоді ж забіг чор-зна куди. Рудч. Ск. I. 25. Чорт його зна, як і вчитись. Левиц. I. 247. Чорт батька знає, як співають! Гліб. Въ томъ же значеніи: чорт-віть що! Рудч. Ск. I. 75. До чо́рта. Много, масса. Чимало таки козаків і панів до чорта. Стор. II. 28. 2) Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Чортик, чорто́к. Чуб. I. 219. Ном. № 275. Ув. Чорти́сько, чорти́ще. Чуб. I. 106. Чортя́ка.