Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хід
Берлін: Українське слово, 1924

Хід, хо́ду, м. 1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. МВ. II. 73. 2) Шествіе, движеніе впередъ. Нема́ йому́ ходу. Не можетъ идти впередъ. О. 1862. IV. 85. Во мн. хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. Грин. III. 223. Хід полони́нський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. Шух. I. 195. Хо́ду дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? Г. Барв. 208. 3) Сбытъ. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. Грин. I. 78. 4) Походка. 5) Тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. Г. Барв. 114. 6) У хід кла́сти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Рк. Левиц. Ум. Хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Лукаш. 150. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок. АД. I. 306.