Словарь української мови (1924)/хата
| ◀ хасатися | Словарь української мови Х хата |
хатина ▶ |
|
Ха́та, ти, ж. Домъ, изба, хижина. Моя хата з краю, я нічого не знаю. Васильк. у. Чи се тая удівонька, що на розі хата? Чуб. Рі́зана ха́та. Хата, сложенная изъ бревенъ, перерѣзанныхъ по длинѣ надвое. Шух. I. 89. Ха́та без штані́в. Не имѣющая сѣней. Вас. 195. Въ Подоліи ха́тою называютъ иногда могилу, а домъ тогда куріне́м. Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня. О. 1861. XI. Св. 52. Отсюда вѣроятно: Тут тобі́ й ха́та! Тутъ тебѣ и смерть, тутъ тебѣ и конецъ. Ном. № 273. Дя́дькова ха́та. Тюрьма. А шо ж мені буде, як ударю таку паню по вуху? То ще доведеться жити у „дядьковій хаті“. Грин. I. 112. Держа́тися ха́ти. См. Держатися. Ум. Ха́тка, ха́тонька. Грин. III. 234. Ха́точка. Хатки біленькі виглядають. Шевч. 407. Хаточки поховались у біленькі садки. МВ. I. 106.