Словарь української мови (1924)/урікати

by Борис Грінченко

◀ урізатися

Словарь української мови Борис Грінченко У урікати

урікатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Уріка́ти, ка́ю, єш, сов. в. уректи́, речу́, че́ш и урікну́ти, кну́, не́ш, гл. 1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне. О. 1862. V. 40. 2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Лебед. у. Врече тебе й косу твою. Мил. 50. Той нашу бджолу урече. Мнж. 151. Щоб не врекли вражі люде моєї краси. Нп.