Словарь української мови
Борис Грінченко
У
умлівати
Берлін: Українське слово, 1924

Умліва́ти, ва́ю, єш, сов. в. умлі́ти, лі́ю, єш, гл. 1) Млѣть, обомлѣвать, обомлѣть. Не бачила сова сокола: як уздріла, аж умліла. Ном. № 4374. Як уздріла Ганнусенька, на ніженьках вмліла. Гол. А в козака серце умліває, а в дівчини — кров'ю окипає. Нп. З жалю умліває. З голоду вмліває. Рудан. I. 82. 2) = Упріва́ти 2. Борщ умлів уже добре. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.