Словарь української мови (1924)/улучати
| ◀ улупити | Словарь української мови У улучати |
улучен ▶ |
|
Улуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. улу́чити, чу, чиш, гл. 1) Попадать, попасть въ цѣль. Коли чи б'є, то вже влучає. Котл. Ен. IV. 65. Не влучила Лемерівна в ніженьку, та влучила Лемерівна в серденько. Мет. 285. 2) Попадать, попасть куда, найти путь. Я не влучу до вас заходити. (Стрижевск.). 3) Умѣть, съумѣть что сдѣлать. Як не влучиш і йому дати сього дання, то марне й вона питиме. Г. Барв. 536. 4) Успѣть замѣтить, успѣть прослѣдить. Він кинув на нас палицю — ми йшли всі укупочці — а ми розбіглись по дорогах — не влучила я куди яка з нас і побігла. Павлогр. у.