Словарь української мови
Борис Грінченко
У
улупити
Берлін: Українське слово, 1924

Улупи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Отколоть, отковырнуть, отлупить. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить. Лукаш. 169. Серця б улупила та матінку купила. Мил. 205. 2) Ударить. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. ЗОЮР. II. 72. Ще будем по закону судити, що тобі в спину влупити. Грин. III. 565. А як влупить чортяку грім, заб'є його. Драг. 44. 3) Побѣжать быстро. Як повернеться назад та як улупе до ями. ХС. III. 56.