Словарь української мови (1924)/удирати
| ◀ удила | Словарь української мови У удирати |
удиратися ▶ |
|
Удира́ти, ра́ю, єш, сов. в. уде́рти и удра́ти, удеру́, ре́ш, гл. 1) Отдирать, отодрать, оторвать часть чего. Удери аршин сукна. Удра́в до гапликі́в. Плохо сдѣлалъ, испортилъ. Ном. № 12469. 2) Только сов. в. Ударить. По щоці вдрала. КС. 1887. VI. 469. Удрав долонею з усії мочі. Мир. ХРВ. 63. Удрав по руці добре. Рудч. Ск. I. 195. 3) Преимущ. сов. в. Хорошо и съ силой сдѣлать, то-же, что ушква́рити, уджиґну́ти. Мкр. Н. 30. Подивись, як дівчата танцюють. Ну, що вже Кубранівна вдрала, так уже за всіх! Що за танцюра. Кв. Козака як удремо! Федьк. 4) Удра́ти шту́ку. Выкинуть штуку. Пан тільки таку штуку вдер, аби парубків полякать. Св. Л. 70. 5) Удра́ти рюмка́. Заплакать. Чи не вдере Микола рюмка? Зміев. у.