Словарь української мови (1924)/точити
| ◀ точило | Словарь української мови Т точити |
точитися ▶ |
|
Точи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Точить на токарномъ станкѣ. Шейк. (Токарь) точить тарілку. Грин. III. 520. 2) Острить на точилѣ, точить. Точив ножиці, а все тупі. Шейк. 3) Цѣдить, лить, проливать. Пішов у другу темну хату точити горілку з барильця. Левиц. I. 144. Кров як воду точить. Шевч. 4) — зе́рно. Очищать зерновой хлѣбъ на грохотѣ. Пшеницю точив. Екатериносл. г. 5) Рыть, взрывать. Се той звірок, що нори точить Сквир. у. Шнуровані бітки землицю точат (як танцює). АД. I. 43. 6) Грызть. Миші точать пшоно. Шейк. Шашіль точить дерево. Лисичка дірку в санях точить. Чуб. II. 119. 7) Катить. Скаже мені робити — під гору камінь точити: поточу я камінь на місто. Гол. 8) — війну́. Вести войну. Войну з ляхами точив. О. 1862. II. 57. 9) — брехню́. Врать. І почнеш їм точити такеє, чого зовсім не поводилось на світі. О. 1862. V. 29. Точить брехню цілий день. 10) — баляндра́си, тереве́ні, ля́си. Болтать вздоръ. Баляндраси точить дівці. Греб. 393. Точить баляндраси моїм дочкам. Левиц. I. 143.