Словарь української мови
Борис Грінченко
Т
топорець
Берлін: Українське слово, 1924

Топоре́ць, рця́, м. 1) Ум. отъ топір. 2) Топорикъ, родъ трости съ топорикомъ (металлическимъ или деревяннымъ) вмѣсто набалдашника. Шух. I. 289, 128, 129. Гол. Од. 70.