Словарь української мови (1924)/типець
| ◀ тип | Словарь української мови Т типець |
типик ▶ |
|
Ти́пець, пцю, м. 1) Вхопи́ти ти́пцю. Попасть на слѣдъ, на искомую дорогу. Як погнався за їм (злодієм), то зразу попав на слід і гнався до переправи, а далі не вхопив типцю та й через те не догнав. Новомоск. у. (Залюб.). 2) Да́ти ти́пцю кому́. Задать перцу, высѣчь.