Словарь української мови (1924)/стригти

by Борис Грінченко

◀ стригнути

Словарь української мови Борис Грінченко С стригти

стригун ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Стри́гти, жу́, же́ш, гл. 1) Стричь. До Миколи ніколи не сій гречки, не стрижи овечки. Ном. № 452. 2) Бить. Всіх за все по спині стриг. Котл. Ен. VI. 17. 3) Кінь стриже́ ву́хами. Конь прядетъ ушами. 4) — зу́би на ко́го. Острить на кого зубы. Рк. Левиц. 5) — куди́. Направляться къ чему; намекать на что. Он куди його тягне, он куди він стриже. Мир. Пов. II. 62. Христя знає, куди се Грицько стриже, та мовчить. Мир. Пов. I. 119.