Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стинати
Берлін: Українське слово, 1924

Стина́ти, на́ю, єш, сов. в. стя́ти, зітну́, неш, гл. 1) Отрубать, отрубить, отсѣкать, отсѣчь, срубать, срубить. Будем ми тернове віття, верхи стинати. АД. I. 108. Стинати липу. Гн. II. 186. 2) Обезглавливать, обезглавить, казнить. Уже милую до гробу впускають, а милому головку стинають. Чуб. V. 731. 3) Стя́ти зу́би. Сжать зубы. Як упав, зуби стяв, ледві спам'ятався. Чуб. 4) Стина́ти плечи́ма. Пожимать плечами. Дивиться на мене, стина плечима та й годі. Лебед. у. См. Стенати.