Словарь української мови (1924)/спускати
| ◀ спускалка | Словарь української мови С спускати |
спускатися ▶ |
|
Спуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. спусти́ти, спущу́, стиш, гл. Опускать, спустить; опускать, опустить. А ми коні спустимо. Грин. III. 96. Як схоче, то й на гору повезе, а як не схоче, то й з гори спустить. Ном. № 2696. Рушниками, що придбала, спусти мене в яму. Шевч. Да нажени хмару чорнесеньку, да спусти дощик дрібнесенький. Чуб. V. 363. Ізійду я на горбочок, спущу голосочок. Мет. 37. Спусти́ти во́ду. Спустить воду, дать ей сбѣжать. Може Москва випалила і Дніпро спустила в синє море? Шевч. Спуска́ти луг. Дѣлать щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. I. 17. — ці́ну. Сбавлять, сбавить цѣну. Левиц. I. 107. — дух. Испускать, испустить духъ, умереть. Ном. № 12838. 2) Отпускать, отпустить. Спусти старця з села, прибуде йому й ума. Ном. № 5787. 3) Случать, случить (животныхъ). 4) — на пожа́рі. Сжигать, сжечь. Моя галера цвіткована, мальована стала вся обідрана, на пожарі спускана. АД. I. 210.