Словарь української мови (1924)/дух
| ◀ дутися | Словарь української мови Д дух |
духан ▶ |
|
Дух, ха и ху, м. 1) Воздухъ. Паляниця як пух, як дух, як милеє щастя. Ном. № 12332. 2) Запахъ. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. I. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164. 3) Теплота. Шух. I. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що. 4) Духъ, дыханіе. Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Бою́ся твого́ сина й ду́ху. Очень боюсь твоего сына. Грин. I. 149. Дух ле́дві зво́дить. Едва дышетъ. Мкр. Н. 5. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Гнѣваться, сердиться на кого. Ном. № 3360. Нечи́стим ду́хом ди́хати на ко́го. Быть неискреннимъ къ кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. Що ду́ху. Изо всѣхъ силъ. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. III. 70). Що ду́ху є зіпа́є. Кричитъ во все горло. Без ду́ху прибі́гти. Запыхавшись отъ быстраго бѣга, испугавшись сильно, прибѣжать. Драг. 48. Ду́хом. Мигом. Духом збігає і принесе. Васильк. у. Кинулись духом і, не справивши нічого, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. III. 68). 5) Духъ, мужество, смѣлость. Набравшися духу, мовляв. Нагна́ти ду́ху. Напугать. Ном. № 4181. 6) Духъ, душа. Малі тілом, та великі духом. Ном. № 7332. Нема́ ні ду́ха. Нѣтъ рѣшительно никого, ни души. Мнж. 31. Нема нікого, аж ні духа, а ні тобі лялечки. Мнж. 130. 7) Духъ. Із Отця, із Отця Дух святий виходить. Чуб. III. 11. І Дух Божий вітав над водами. К. Св. П. 1 кн. Мус. I. 2. 8) Духовъ день (праздникъ). До Духа не знімай кожуха. Ном. 9) Прорубь для ловли рыбы, закрывающаяся конусообразною кучею снѣга. Сим. 146. 10) — земляни́й. Паутина, которой земляные пауки выстилаютъ свои норы. Мнж. 156. Ум. Душо́к.