Словарь української мови (1924)/сповіряти

by Борис Грінченко

◀ сповідь

Словарь української мови Борис Грінченко С сповіряти

сповісти ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Сповіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. спові́рити, рю, риш, гл. 1) — на ко́го. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279. 2) — кому́. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. I. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.