Словарь української мови
Борис Грінченко
С
спиця
Берлін: Українське слово, 1924

Спи́ця, ці, ж. 1) Спица (въ колесѣ). Рудч. Чп. 250. Котилися вози з гори, поламались спиці. Чуб. V. 323. 2) Часть гончарнаго круга. См. Круг 11. 3) Часть млина́ ручно́го. (См.). Шух. I. 104. 4) Въ срубленномъ деревѣ сукъ, тонкая часть котораго отрублена. Шух. I. 187.