Словарь української мови (1924)/рознімати

Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
рознімати
Берлін: Українське слово, 1924

Розніма́ти, ма́ю, єш, сов. в. розня́ти, німу́, меш, гл. 1) Разнимать, разнять, раскрывать, раскрыть. Заліпилися мої карі очі, не можу я розняти. Чуб. V. 950. Зуби ножем рознімали, щоб води влити, так сціпила (зомлівши). Харьк. 2) Разнимать, разнять, развести. Як же вчепились вони — така буча збилася, що ледві розняли їх. МВ. II. 184.