Словарь української мови (1924)/роззувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
роззувати
Берлін: Українське слово, 1924

Роззува́ти, ва́ю, єш, сов. в. роззу́ти, зу́ю, єш, гл. Разувать, разуть, снимать, снять обувь. Ой у мене в огороді зозуля кувала, — бодай милий не діждав, щоб я тебе роззувала. Найми собі хлопця та маленького, щоб він тебе роззував молоденького. Нп. Як же роззули чоботи й онучі, то й знайшли зашитих аж п'ять золотих. Кв. II. 315. 2) — о́чі. Взглянуть внимательно? Ном. № 6603.