Словарь української мови (1924)/розвидняти

Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розвидняти
Берлін: Українське слово, 1924

Розвидня́ти, ня́є, сов. в. розви́дніти, ніє, гл. безл. Свѣтать, разсвѣсть. А як стало розвидняти, пішов єм глядати. Гол. I. 196. Тільки розвидніло, — узяв своїх хортів і пішов. Рудч. Ск. I. 136.