Словарь української мови (1924)/розв'язувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розв'язувати
Берлін: Українське слово, 1924

Розв'я́зувати, зую, єш, сов. в. розв'яза́ти, жу́, жеш, гл. 1) Развязывать, развязать. Який бог зв'язав той нехай і розв'яже. Ном. — ру́ки. Развести съ мужемъ. Ой піду я до попа, поговору стиха: розв'яжи мі, попе, руки без біди, без лиха. Чуб. — світ. Освободить, дать волю. Зав'язала світ головонці, не розв'яжу й до віку. Чуб. 2) Разрѣшать, разрѣшить, истолковать. Снився мені сон дивненький.... Розв'яж мені, що то за сон, най я довше не думаю. Гол.