Словарь української мови (1924)/розбуркувати
| ◀ розбуркотітися | Словарь української мови Р розбуркувати |
розбуркуватися ▶ |
|
Розбу́ркувати, кую, єш, сов. в. розбу́ркати, каю, єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. М. Пр. 18.