Словарь української мови (1924)/радити

by Борис Грінченко

◀ радий

Словарь української мови Борис Грінченко Р радити

радитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ра́дити, джу, диш, гл. 1) Совѣтовать, помогать. Добре той радить, хто людей не звадить. Ном. Радять мене люде. Мет. 26. Було ражу її: зробімо так. МВ. I. 9. 2) Рядить, судить, совѣтоваться. Як не радь, не буде так, як ти хочеш, а так буде, як Бог дасть. Ном. Ра́ду ра́дити. См. Рада 2. Малим діткам — ручечки бити, а старим дідам — раду радити, а старим бабам — поседіннячко, а господарам — поле орати. Чуб. III. 3) Распоряжаться. Не моя то воля: родинонька мною радить, нещаслива доля. Чуб. V. 141.