Словарь української мови (1924)/підбігати

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
підбігати
Берлін: Українське слово, 1924

Підбіга́ти, га́ю, єш, сов. в. підбі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Подбѣгать, подбѣжать. Брат піший піхотинець за кінними біжить-підбігає. АД. I. 114. Побачили молодиці Кобзу, зараз підбігли до його і зупинили коня. Стор. МПр. 52. 2) Только сов. в. Быть въ состояніи бѣжать. Отам… пасеться полова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту і ззіж. Рудч. Ск. I. 1. Медвідь каже: я не підбіжу, як доведеться утікати. Рудч. Ск. 3) Течь, подтечь. Під тебе (вербу) водиця підбігає, з під тебе коріння вимиває. Мил. 92. 4) Ії підбі́г ви́хор = Ії підвіяв вихор. См. Підвівати. Мил. 14.