Словарь української мови
Борис Грінченко
П
причет
Берлін: Українське слово, 1924

При́чет, та и ту, м. 1) Причтъ. Причет в підрясниках ходить, то панотці мусять ходить в рясі. Св. Л. 10. 2) Свита, лица, сопровождающія кого. Увесь весільний причет молодого рушає до молодої, співаючи. О. 1862. IV. 30. 3) Приче́т, ту. Причастіе къ дѣлу, участіе въ дѣлѣ. Став він мені признаватись про ті смушки, що покрадено у жида, а я й питаю: „Хиба й ти в тім причеті?“ — А він і каже: „Нас три було“. Новомоск. у.