Словарь української мови (1924)/прикро
◀ прикрість | Словарь української мови П прикро |
прикроістий ▶ |
|
При́кро, нар. 1) Непріятно, горько, обидно. Прикро стало мені. Лохв. у. 2) Тяжело, трудно. Прикро жити мені на світі. Каменец. у. Як прикро припаде, то й жиди їдять ту ж яловичину, що й ми. Каменец. у. 3) Круто. Прикро закарлючене. 4) Крайне, рѣзко. Прикро гострий ніж. НВолын. у. Та мука, що наче буде жовта, жовтим оддає, то ота краща, аніж прикро біла. Лебед. у. Прикро сірий. Борз. у. При́кро одруба́ти, одрі́зати. Гладко, близко къ краю отрубить, отрѣзать. Мнж. 190. 5) Усердно, горячо. Узявсь прикро до ковальства. 6) Очень, сильно. А сам сивів він, сивів прикро, і все у думі, як у хмарі, ходив. МВ. (О. 1862. I. 97). При прилагательныхъ, обозначающихъ цвѣта, ставится для усиленія качества въ значеніи: сильно, рѣзко: Прикро червоний, прикро зелений и пр. 7) Совершенно. У нас оце пожар був, так Іван прикро згорів, — нічого не зосталось. Волч. у. 8) — диви́тися. Смотрѣть не сводя глазъ, настойчивымъ рѣзкимъ взглядомъ. Христя прикро подивилася на матір: по обличчу пізнавала, чи добру звістку мати принесла. Мир. Пов. I. 158. Збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька. Мир. Пов. I. 122.