Словарь української мови (1924)/приймати
| ◀ приймак | Словарь української мови П приймати |
прийматися ▶ |
|
Прийма́ти, ма́ю, єш, сов. в. прийня́ти, приня́ти, йму́, меш, гл. 1) Принимать, принять. Він прийма до свого гурту, тілки не всякого, а з проби. Стор. МПр. 113. Приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Свої не прийняли його. Єв. І. I. 11. Їв би очима, та душа не приймає. Чуб. I. 212. 2) Принимать, принять за что, счесть за что. Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. 3) Получать, получить, брать, взять. Королевські листи до рук добре приймати. АД. II. 4. На коня сідав, опрощення приймав. Макс. Чотирі карбованці даю за таке нікчемне теля, ще й не хоче! ну, — нема часу балакати, — приймай гроші. Каменец. у. Приня́ти сло́во. Заговорить. Приняв ізнов слово божий чоловік. К. ЧР. 29. 4) Браться, взяться. За замок руками не приймали. АД. I. 214. 5) Терпѣть, вытерпѣть. Лиха душа при́йма довіку муку. К. Іов. 33. Наругу од дітей приймати. Г. Барв. 369. 6) — ланцюгами. Сковывать, сковать цѣпями. Ланцюгами втроє себе приняв. АД. I. 213.