Словарь української мови (1924)/поцілити
◀ поцідити | Словарь української мови П поцілити |
поцілувати ▶ |
|
Поці́лити, лю, лиш, гл. 1) Прицѣлиться. 2) Попасть (въ цѣль). Стрельнув і саме в крило поцілив. Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою. Рудч. Ск. I. 21.