Словарь української мови (1924)/потур
| ◀ потупотіти | Словарь української мови П потур |
потурання ▶ |
|
По́тур, ру, м. Поблажка, потворство. Потуру дітям не даю, навчаю. Г. Барв. 437. Потуру не давав Василеві, щоб ще гірш з того чого не вийшло. Г. Барв. 387.