Словарь української мови (1924)/поступати
| ◀ поступання | Словарь української мови П поступати |
поступатися ▶ |
|
Поступа́ти, па́ю, єш, сов. в. поступи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Идти, пойти, пройти, двигаться, подвинуться куда-либо, ступить, стать куда-либо. І така, і онака, і геть-пріч пішла, і знову сюди поступай. МВ. (О. 1862. III. 41). Ми поступили так, щоб (нашої) тіні з-за берези не було видно. Г. Барв. 79. Усе думав, що вона перед вінчанням скаже батюшці: „не согласна“, то він і поступить на місце Омелькове через один ступінь… Г. Барв. 510. 2) Входить, войти. Як ходив ще… Бог по світі, поступив раз зі святим Петром до більшого (старшого) брата. Гн. I. 81. 3) Давать, дать, обѣщать, пообѣщать дать, прибавить въ видѣ уступки, уступить. За годовище півтора цілкового поступив. ЗОЮР. I. 46. Не жаль їй кусок города поступити. Г. Барв. 308. І батька й роду свого через його відцуралась, і молодощів своїх, краси своєї, всього позбулася, а він мені що за се поступив? Г. Барв. 276. Да наняла ведмедика за плугом ходить… Поступила ведмедику да горщок меду. КС. 1884. I. 49. Да пійди до жида-рандара да поступи йому часть оддать. АД. II. 22. Давав за вола Дорошові сорок карбованців, так не хоче: поступім йому ще зо два. Канев. у. Своє поступи, а чужого не займай. Г. Барв. 430.