Словарь української мови (1924)/поперти
| ◀ поперник | Словарь української мови П поперти |
попертися ▶ |
|
Попе́рти, пру́, ре́ш, гл. 1) Напереть. Прожогом вискочили козаки і поперли на ляхів. Стор. МПр. 122. 2) Побѣжать. Як почув се циган, як попре додому, і чобіт не набув. Драг. 192. 3) Швырнуть. Да з словом сим на їх поліном і попер. О. 1861. IV. 62. 4) Потащить. Шуліка ухопив курчя, а за ним потяглись угору і останні курчята з квочкою, бо звязані були міцно: так усіх і попер шуліка. Чуб. II. 529.