Словарь української мови (1924)/понависати

by Борис Грінченко

◀ понавикати

Словарь української мови Борис Грінченко П понависати

понавівати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Понависа́ти, са́ю, єш, гл. 1) Нависнуть (во множествѣ). Сіно дощовою водою понесло, так воно на плотах понависало. Зміев. у. 2) Быть завѣшену, закрыть чѣмъ либо нависшимъ. Та вже тая доріженька терном заросла, терном заросла, пилом припала, червоною та калиною понависала. Чуб. V. 752. См. Позависати.