Словарь української мови (1924)/покладати
| ◀ поклад | Словарь української мови П покладати |
покладатися ▶ |
|
Поклада́ти, да́ю, єш, сов. в. покла́сти, кладу́, де́ш, гл. 1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. АД. I. 212. Поклони покладати. Г. Барв. 106. Мимо церкви святої проїжжали… на себе хреста не покладали. АД. I. 193. 2) Налагать, наложить. По двоє кайданів на ноги покладено. АД. I. 90. 3) Раскладывать, разложить (человѣка для порки). Як не вийду на панщину, покладают зараз: а Сикора покладає, Вергонець тримає, а вокомон із паличков коло задку грає. Гол. III. 478. 4) = Паренити. Вх. Зн. 46. 5) Строить, построить. Поклали новий манастирь. Волын. г. Двори собі поклав на боці від своєї мами. Гн. I. 153. 6) — гнів на ко́го. Сердиться, гнѣваться. На свого старшого брата великий гнів покладав. АД. I. 187. 7) — наді́ї. Возлагать надежды, надѣяться. На його єдиного покладаю мої надії. Стор. МПр. 93. 8) — гріх на ко́го. Взводить на кого грѣхъ. Які ж ти гріхи на себе покладаєш? АД. I. 188. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра. 9) І в го́лову сього́ не поклада́й. И не думай этого. 10) Поклада́ючи роби́ти. Не спѣша и съ толкомъ дѣлать. Лубен. у. (Леонтовичъ).