Словарь української мови (1924)/погуляти
| ◀ погуляння | Словарь української мови П погуляти |
погупцювати ▶ |
|
Погуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Погулять. Вибігла за город погуляти. Рудч. Ск. I. 32 Кличе мати вечеряти, галушки простигли. „Стривай, мати, погуляю, женишки настигли“. Чуб. V. 10. 2) Побыть, пробыть. Мет. 45. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. I. 7. 3) Побыть въ гостяхъ, побыть у кого либо. Пустіть мене, серце, до батька до вашого, піду, погуляю, а то будуть гніваться: як же так можна не пійти?“… Пішла; гуляла там, гуляла, і їла, і пила. Рудч. Ск. I. 82. Отсюда: погуля́й, погуля́йте употребляется въ смыслѣ подожди, подождите. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде. Борз. у. 4) Побыть, пробыть безъ дѣла, незанятымъ. Погуляв днів зо три — нудно без роботи. Годів зо два погуляла та нива неорана. 5) Поиграть. Погуляли в карти. 6) Погулять, покутить.