Словарь української мови (1924)/погуляння

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погуляння
Берлін: Українське слово, 1924

Погуля́ння, ня, с. 1) Гуляніе, хожденіе куда либо въ свободное время. У неділю одпрохалась якось у батька на погуляння. Вийшли ми за село, на могилу. МВ. I. 85. 2) Охота; война. Як поїхав королевич на погуляннє, та покинув Марусеньку на горюваннє. Чуб. V. 767. Як приїхав Василь з погуляння: пані-матко, де моя Галя? Чуб. V. 703. А Мазепенко… зібрав свою ватагу, — гайда в степ! да й забушував. Гей, каже, царю, давай на погуляннє! Петро жахнувся: знав, що ніякою силою не одоліє. ЗОЮР. I. 118. 3) Пирушка, гульба. Узяв вісім п'ятаків на погуляння. Новомоск. у. Ум. Погуля́ннячко. З погуляннячка йду, я нікого не боюся. МУЕ. III. 138.