Словарь української мови (1924)/погрімати

by Борис Грінченко

◀ погрімання

Словарь української мови Борис Грінченко П погрімати

погріти ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Погріма́ти, ма́ю, єш, сов. в. погрі́мати, маю, єш, гл. 1) Став грім погрімати, стала чорна хмара наступати. КС. 1884. I. 32. Вже переходить гроза, — ще трохи погріма та й затихне. Харьк. 2) Гремѣть, погремѣть, громыхать, погромыхать, стучать, постукивать, постучать. Із разних пищаль погрімали, Хмелниченка гетьманом поздоровляли. Мет. 398. Став козак конівкою по мосту добре погрімати. ЗОЮР. I. 205. 3) Только сов. в. Покричать, накричать на кого. Пан оконом погрімав і вийшов. МВ. I. 132. А щоб оттам росердиться, погрімать — на наймита, або так на кого — ніхто і не чув ніколи. Сим. 228.