Словарь української мови (1924)/погонич

by Борис Грінченко

◀ погонити

Словарь української мови Борис Грінченко П погонич

погонка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пого́нич, ча, м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. I. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні… потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.