Словарь української мови (1924)/повставати

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
повставати
Берлін: Українське слово, 1924

I. Повстава́ти, таємо́, єте́, гл. Встать (во множествѣ). Старі діди стояли повстававши. К. Іов. 61. Ото гарненько повстававши, помолились до церкви Богу. Кв. Вранці Бог, св. Петро і св. Миколай повставали. Драг. 111. 2) Высадиться. На землю з човнів повстававши, спитавсь, чи є що їсти їм. Котл. Ен.

II. Повстава́ти, таю́, є́ш, сов. в. повста́ти, ста́ну, неш, гл. 1) Возставать, возстать, возмутиться. При Хмельницькому одностайне за Вкраїну повстали. К. ЧР. 11. 2) Подниматься, подняться. Над зеленими ярами повстав легесенький туман. Левиц. I. 120. Галас повстане. 3) Возникать, возникнуть. Те, що повстало з самого життя народнього. О. 1861. IX. 181.