Словарь української мови (1924)/оброчник
| ◀ оброть | Словарь української мови О оброчник |
оброчникувати ▶ |
|
Обро́чник, ка, м. Давшій обѣтъ сдѣлать что либо во искупленіе грѣха. Колись спокутую (гріх) або крівавою войною, або роботою на манастирь важкою. Хвалити Бога, задержались іще в нас монастирі благочестиві: є де оброчникові свій оброк з'оброкувати. К. ЦН. 220.