Словарь української мови (1924)/когутик

by Борис Грінченко

◀ когут

Словарь української мови Борис Грінченко К когутик

когутище ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Когу́тик, ка, м. Ум. отъ ко́гут. 1) Ой морозе, морозоньку, добрий чоловіче! Зморозь того когутика, нехай не кукуріче. Чуб. V. 113. 2) Самый верхній конецъ смере́ки. Шух. I. 176. 3) Узелъ на перевязи снопа. Вх. Зн. 26. 4) Курокъ ружья. Шух. I. 229. 5) Порода продолговатыхъ кислыхъ яблокъ. Вх. Лем. 426. 6) Раст. Convallaria bifolia. Лв. 97.