Словарь української мови (1924)/когут

by Борис Грінченко

◀ ковчег

Словарь української мови Борис Грінченко К когут

когутик ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ко́гут, та, м. 1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном. 2) Тетеревъ (у гуцуловъ). Шух. I. 237. 3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Шух. I. 128. Ум. Когу́тик. Ув. Когути́ще. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. Нп.