Словарь української мови (1924)/клопіт
| ◀ клопитися | Словарь української мови К клопіт |
клопітний ▶ |
|
Кло́піт, поту, м. Забота, хлопоты; безпокойство. Не мала баба клопоту, та купила порося. Ном. № 10058. З клопоту голова болить. Ном. № 10038. І хазяйка з неї добра, роботяща. Як дійшла вона літ, своїх, то я без клопоту хліб їла. МВ. II. 19. От мені вели́кий кло́піт! А мнѣ какое дѣло? Ном. № 4987.