Словарь української мови (1924)/клекіт
| ◀ клекацка | Словарь української мови К клекіт |
клекотати ▶ |
|
Кле́кіт, коту, м. 1) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!.. Верхнеднѣпров. у. 2) Крикъ орла.