Словарь української мови
Борис Грінченко
К
караки
Берлін: Українське слово, 1924

Кара́ки, ків, мн. Мѣсто, гдѣ стволъ дерева раздѣляется на двое. Як насіла у літі сарана, то де гілля, або караки, то геть усе поламала.