Словарь української мови (1924)/канути

by Борис Грінченко

◀ канупір

Словарь української мови Борис Грінченко К канути

канцелюра ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ка́нути, ну, неш, гл. 1) Капать, течь. Держить палаш в правій руці, а з палаша кровця кане. Гол. Ой зоре, зоре! — і сльози кануть, — чи ти зійшла вже на Україні? Шевч. 403. 2) Исчезать. Зірочка покотилась, далі друга, третя — і поховались у синьому небі, мов у море канули. Кв. I. 28. Бідна ж моя голівонько! всі надії мої канули. Г. Барв. 85.