Словарь української мови (1924)/каліч
| ◀ каліцтво | Словарь української мови К каліч |
калічений ▶ |
|
Ка́ліч, чі, ж. соб. 1) Калѣки. Попродав увесь скот — зосталась сама каліч. Лохвиц. у. 2) Все искалѣченное, испорченное. Знов піднімали в його головці на другий лад — покручені фантазії, якусь каліч образів. Левиц. I. 244.