Словарь української мови (1924)/зріти
| ◀ зрість | Словарь української мови З зріти |
зроб ▶ |
|
Зрі́ти, зрі́ю, єш, гл. 1) Зрѣть, созрѣвать. Пшениця зріє на ниві. Стор. I. 128. І вітер не віє, сонце не гріє, калина не зріє. Мет. 134. 2) Выростать, дѣлаться взрослымъ. Ти на літі і Ярина зріє. Шевч. 245.
Зрі́ти, зрю, зриш, гл. Видѣть. Мусить всяк чоловік зріти, що недовго тут жити. Чуб. III. 19.