Словарь української мови (1924)/зряджати

by Борис Грінченко

◀ зрябіти

Словарь української мови Борис Грінченко З зряджати

зрядник ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Зряджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. зряди́ти, джу́, диш, гл. 1) Наряжать, нарядить; убирать, убрать. Шо в суботу кісоньку чесала, а в неділю головку зряжала. Мил. 148. Не за для тебе ся калинонька сажена, а за для тебе дівка Галочка зряжена. Грин. III. 487. Блищить шабля козацькая від срібла та злата, зрядив його пан ласкавий як рідного брата. К. Досв. 154. 2) Снаряжать, снарядить. Зрядили його (в дорогу) і він пішов. Мнж. 74. Треба синів на чужину зряжати. МВ. II. 52. Зряджають молодіж на нове хазяйство. МУЕ. III. 169.